Кілька днів після воркшопу «Я нічого не знаю». Думки вляглися, емоції вщухли, але головне залишилось зі мною — вдячність собі за сміливість пробувати нове.
Навіть, коли це незнайоме. Навіть, коли лякає.
Ця лекція була для мене особистим викликом.
Я починала писати її з відчуття, що нічого не знаю в тому, що роблю вже 7 років. А потім, роблячи десятки ресьорчів, читаючи купу статей про синдром самозванця, я опинилась там, де реально нічого не знаю — і саме звідти побачила, скільки вже маю.
Мабуть, у цьому і є призначення таких моментів. Дати собі дозвіл пробувати, робити, помилятися, іноді обертатися назад, щоб потім рухатися вперед. Навіть коли самозванець всередині намагається сховати тебе від світу. Памʼятати — твоя сила більша.
Я починала писати цю лекцію зі словами: я нічого не знаю в тому, що роблю.
Закінчила зі словами: я знаю багато, але як же багато ще попереду. І в цьому, мабуть, найбільша насолода!
Дякую,
@alyona_andrieieva , що провела мене у цей досвід і стала поряд. Що підсвітила мою силу і показала свою.
@crumb.ukraine та
@fizi.ua дякую за подарунки та те, що ви такі класні.
@kooperativkyiv дякую за ваш простір.
Дякую кожному, хто був і підтримував.