Цьогоріч The Ukrainians уже цілих 12 років, з них майже 2 я в команді. Іноді мені здається, що це так мало і багато водночас.
Та практично від початку зі мною сталося багато нових досвідів та пригод. А найголовніше — я щаслива, що можу робити те, від чого щиро кайфую. Побачити місця, куди за звичних обставин ніколи не потрапила би. Знайомитись та працювати із неймовірними, авантюрними, абсолютно унікальними людьми.
Робити історії про єдиний неокупований національний парк, жити поблизу моря, де щоночі літають табуни дронів, виють шакали та живуть рожеві фламінго. Про Волинь та її найдобріших людей, що не відпустять тебе без дарунків та будуть щиро переживати чи вдатися фото. Про священника із прикордоння Сумщини, що перейшов на сторону лише після життя в окупації. Знову про фантастичних волинян, які над усе хочуть зберегти свій спадок. Про нові традиції у війську, кохання в лісах Слобожанщини під канонаду вибухів. Про військо, без захисту та самопожертви якого не було би взагалі нічого, не було би нас самих!❤️
Ці всі історії сталися лише завдяки підтримці людей поряд — у редакції та поза нею. Та в першу чергу завдяки спільноті, яка підтримує фінансово.
Така екосистема працює комплексно. Це те, що допомагає 12 років робити ці історії — красиві своєю силою, наполегливістю та рішучістю. І, зокрема, майже два роки допомагає це робити мені особисто.
Робити незалежне медіа складно, відповідально, викликово. Та мати чисту совість — безцінно.
Тож щиро закликаю та запрошую долучитися до спільноти підпискою, якщо у вас є така можливість.
Для тих людей, які долучаться за моїм персональним посиланням, я би хотіла подарувати красиву зйомку.
Тож усіх, хто долучиться за цим лінком, я бачитиму і обов’язково напишу вам☺️
Посилання залишаю в шапці профілю.
І дякую❤️
У національному ботанічному саду імені М.М. Гришка м. Київ триває особлива фотовиставка, яка не залишить байдужим нікого.
До 5 квітня в саду експонуються фотороботи Валентини Поліщук @valya.pol — редакторки журналу Reposters (перший в Україні журнал літературного репортажу та документальної фотографії) та авторки фотопроєкту присвяченому впливу війни на Чорне море.
Представлені світлини зроблені на території національного природного парку «Тузлівські лимани». Тут, серед дикої природи, фотографиня фіксувала не лише красу, а й глибокі рани, яких завдає війна нашому довкіллю.
Через об’єктив камери авторка передає крихкість екосистеми Чорного моря, її біль та водночас — силу до відновлення.
Ми щиро вдячні Валентині за цю важливу і чутливу роботу, за увагу до природи та за те, що голос нашого узбережжя звучить гучніше завдяки її світлинам.
Запрошуємо всіх охочих відвідати виставку у національному ботанічному саду імені М.М. Гришка м. Київ та побачити ці історії разом з іншими фінальними роботами виставкового проєкту на тему екоциду на власні очі.
А почитати про нього можете ось тут: /za-chornoiu-khvyleiu/
Першого мертвого дельфіна в Україні знайшли 27 березня 2022 року — на 32-й день повномасштабної війни.
На тілі не було жодних ушкоджень. Дослідження в закордонних лабораторіях підтвердили смерть від впливу сонарів.
Російський флот застосовує високочастотні гідролокатори, що створюють акустичні хвилі у десятки разів гучніші за звичний морський шум.
Для дельфінів це — втрата здатності орієнтуватися, спілкуватися, полювати й харчуватися. Дезорієнтовані тварини нерідко викидаються на берег.
«За чорною хвилею» — фотопроєкт про екологічну катастрофу в Чорному морі, спричинену війною. Через бойові дії море зазнало потужного удару, а найбільше постраждали морські ссавці.
Вибухи, мінування, витікання мазуту й особливо військові сонари знищують життя під водою. Від початку повномасштабного вторгнення загинули близько 60 тисяч дельфінів.
Дякую за безцінні знання, можливості та досвід: @mpalinchakphoto@livingthewar@radchenko_ua
А виставка цього проекту (і не менш талановитих проектів колег) триватиме до 30 березня у Києві у ботанічному саду ім. Гришка. Хто матиме таку можливість — заходьте, мені мені приємно🌊
Церемонія скріплення Долі і Роду або ж перший весільний обряд у @ab3.brigade
Текст-рефлексія.
Найперше — це надзвичайно сильний крок: створювати родину в умовах, коли сама дійсність для більшості кричущо «не на часі» для таких рішень. Та велика сміливість завжди у тих, хто формує майбутню дійсність.
Наші бійці — «Сьомий» та «Фрея» — стали прикладом того, як не боятися і творити будучність попри все. В ім’я кохання.
Церемонію гармонійно підготувала команда @khorunzha_sluzhba_ab3 . Велика честь і гордість — взяти на себе відповідальність за ці процеси. Друг @ruslan_pozyvnyy упродовж кількох тижнів дбав про кожну деталь церемонії — меч, тканину, свічки. А у день події @jane_berries разом із побратимами @bbs3ab допомагали в оформленні локації.
Для мене особисто організація цієї події стала поворотним моментом. Бо її мала робити не я. А мій полеглий друг і побратим — «Африка». Саме він займався ритуалістикою в нашій групі.
Його загибель стала важким етапом перепрожиття і прийняття того, що тепер ця діяльність лягла на мої плечі.
Вночі, коли писала текст церемонії, я думала про «Африку». А тепер, коли дивлюся на ці світлини, згадую наш крайній великий захід — вручення «Insignia». Тоді так само було до мурах.
«Коли завершуєш якусь роботу, вона має виглядати як останнє нагадування про тебе у світі».
Мабуть, саме тому стільки душі і старання вкладається у те, що робиш. І, напевно, віра.
Адже сакральність не народжується з нічого. Вона плекається зв’язком — «і мертвим, і живим, і ненарожденним…».
Фото @valya.pol
«Цією обручкою я поєдную свою долю з твоєю, беру відповідальність за наш рід і наш спільний шлях».
Санітарна інструкторка @ab3.brigade Юлія «Фрея» та її наречений, фахівець батальйону безпілотних систем, Павло «Сьомий» одружилися в лісах Слобожанщини.
Наречені познайомилися на третій рік повномасштабної війни. Через службу хлопця бачитися вдавалося нечасто, тож Юлія, маючи медичну освіту і досвід, вирішила теж долучитися до війська.
Дівчина давно цікавилася скандинавськими обрядами — звідти й узяла свій позивний та додала дрібку північної традиції до власного весілля.
Ідею влаштувати церемонію у бригаді запропонував побратим та близький друг Сьомого. У справі допомогла хорунжа подруга Мамайка.
Організувати все допомогла @khorunzha_sluzhba_ab3 .
Особливий момент зафіксувала фоторедакторка The Ukrainians Media Валентина Поліщук @valya.pol . Гортайте.
Дивіться фотоісторію повністю на сайті за посиланням в біо @theukrainians
Цього літа я шукала мертвих дельфінів, звуки сонарів та плями мазуту. Про цей проект, сподіваюся, розповім уже незабаром.
А ще — я зустріла людей, які щодня борються за життя цієї, без перебільшень, святої солоної землі.
Тузлівські лимани — єдиний не окупований нацпарк на українському півдні, буквально за декілька десятків кілометрів від острова Зміїного та вишок Бойка.
Колись це було елітне місце для полювання та риболовлі. Тепер — місце, де все живе намагаються вберегти попри все.
Іван Трифонович Русєв — людина, яка присвятила збереженню природи практично все своє життя. Працює в нацпарку «Тузлівські лимани» й робить усе, щоб його захистити. І робить це, в хорошому сенсі, фанатично.
З 2022 року життя нацпарку теж змінилося. Тисячі загиблих дельфінів у морі через бойові дії. Унікальні рожеві фламінго, які вже другий рік поспіль не дають потомства через вибухи ракет і «шахедів». Мазут у морі, який труїть птахів та рибу.
Але попри все — природа тут тримається. І люди разом із нею.
Дякую моїй дорогій partner in crime @livickaolena за те, що так оперативно погодилася на цю авантюру та приїхала із самої Волині! Дякую, що написала чудесний текст для Reporters про українську мрію💛
«Сьогодні Російська Федерація застосовує до українців три глобальні поля для історичних боїв. Перше, це 20 століття, коли вони кажуть: «Ленін створив Україну».
Друге поле битви — це Козаччина, Переяславська рада, і всі міфи пов’язані з тим, що ми поєдналися як «один народ».
І третє поле битви — це Русь. У них є можливості, історики та гроші, але немає свідоцтва про народження, і вони постійно намагаються його у нас забрати.»
Новий очільник Інституту національної памʼяті України Олександр Алфьоров для інтервʼю @theukrainians
