За кожне бажання порівняти мене у цьому відео з Вілле Вало з вас донат 100 грн на Госпітальєрів.
(Вілле Вало краш, but still)
Дуже хочеться дивитися Welcome to Derry в темряві, але спочатку треба трошечки писати. Як я вже казав, концепцію я обрав пиздець складну для першого роману.
Але я впораюся, і не таке переживали.
Назву для секти гарну треба придумати, дайте варіантів Бога ради 🫠
Почуття Крістіана до Олекси - це поклоніння мудрості, відчайдушне бажання віддати себе за обіцянки прийняття і відповідей, "коли я з ним, я розумію, хто я".
Почуття Каміли до Ані - це поклоніння красі, пошук обраної родини і приналежності, класичне "я хочу бути з нею чи бути нею?"
Я хочу, щоб квір кохання в моїй історії не було заплямоване внутрішньою гомофобією і необхідністю робити камінг-аут. Так, воно теж трагічне, але з інших - загальнолюдських - причин. Можливо, ви не побачите у "Крові нової згоди" своїх улюблених тропів ЛГБТІК-літератури, і це повністю свідоме рішення автора. Поки що в тексті на місці бачення гомосексуальності як гріха, але в оригінальному біблійному сенсі. Нікому не можна трахатися до весілля, якщо ви не знали 😁
Скоріше за все, при редагуванні приберу і це.
Більше ніколи, and I mean НІКОЛИ я не довірятиму цисгетеро автор(к)ам в контексті квір репрезентації. Перед тим, як дивитися фільм/серіал або читати книгу з ЛГБТІК+ лініями, я робитиму розвідку щодо ідентичності всіх причетних. Так само, як зараз роблю розвідку на дотичність до росії і русофільство. Це, звісно, зробить моє життя значно буремнішим, але що поробиш. Я втомився від квірбейтингу, від "ну ми вам дали стандартного гея, одна штука, маєте бути задоволені", від "там десь у епілозі вони перестануть страждати, але це не точно", від "така епоха була, квіри не заслуговували на хороший фінал".
З подібним підходом така епоха ніколи не скінчиться. Я сам задумував не дуже позитивні фінали своїм квір персонаж_кам, за законами жанру і їхніх характерів. Але зараз, чим далі дивлюся на світ навколо, тим більше мені хочеться і Камілі, і Крістіану теплого дому і люблячих партнер_ок. Можливо, я так і зроблю. Немає сечі вже на ці пекельні борошна.
Шановні квіри, давайте писати наші історії самостійно.
А Віллу Баєрсу маніфестую поїздку до Берліну і багато гарних розмов і пригод з Дейлом Дженнінґсом. От чесно, я не перевіряв ідентичності автор_ок The Newsreader, але чомусь у них вийшла якісна - і при цьому драматична - репрезентація гей-реалій 1980х.
Піду писати, бо в соцмережах всі радіють фіналу Stranger Things і порівнюють це шоу з гаріпотером, боляче те спостерігати.
Готуюся до того, що і мене будуть звинувачувати у використанні ШІ, коли деякі відомі книжкові блогер_ки напишуть смішні пости про мою книжку.
Але я не робот! Чесно!! Я так писав, коли інтернета ще не існувало, не те шо ШІ 😅
Вчора перед сном придумав якийсь дуже цікавий метод проскочити неважливі моменти в книжці - і, звісно, через обстріли забув.
Записую собі оце на майбутнє - треба такі речі записувати.
Загалом важко мені розібратися, що додавати в текст, а що можна залишити за кадром, довірити фантазії читач_ок. Я, вибачте, письменник рольових ігор, там треба описувати все детально, щоб партнер_ка зна_ла, за що у своєму пості зачепитися. В книжках забагато деталей тільки псують атмосферу.
Напевно.
Короче, будуть із цим розбиратися мої майбутні бета-рідер_ки 😁
А тепер кажіть, за кого голосуєте в другому півфіналі Євробачення 👀
Поїздка до Дніпра дала мені ще і цілу книжку прочитати! Взяв із собою дещо легке в усіх сенсах - трилер-детектив “Там, де живуть книжки” від Віталія Дуленка. Купив її ще минулого року на Книжковій Країні і навіть маю автограф - бо перший роман автора, “Маяк”, дуже мені зайшов. Цей вже не настільки, але все одно ми провели разом приємні години у потязі.
“Там, де живуть книжки” позиціонувався як “трилер про книжкову блогерку”, але саме цієї теми мені не вистачило. Головна героїня Надя Книжицька дійсно веде блог у телеграмі, однак знаходиться на початкових кроках його розвитку - так що цікавих внутряків блогерства ми не бачимо. Тільки трошки осуду від близьких, які не підтримують “несерйозне” заняття. Що бачимо - так це спробу українського автора в південну готику і горор маленьких містечок, натхненну “Гострими предметами” Ґіліян Флінн. Цей текст з'являється в романі Дуленка декілька разів, і сюжет явно тяжіє до стилю Флінн: у маленькому містечку Соколяни, звідки родом Надя, колись сталася загадкова смерть. Можливо, в трагедії замішані мати і сестра героїні, з якими у неї холодні стосунки. Попахує містикою, але врешті решт ми отримаємо цілком раціональні відповіді на всі питання. Надя, як і Камілла Прікер, розслідує сільські загадки з перемінним успіхом, іноді наражаючись на небезпеку. Але на відміну від Флінн, Віталію не стає сміливості або бажання зробити історію дійсно темною і готичною - місцями вона більше скидається на звичайний випуск шоу “Говорить вся країна”.
Найбільше сподобалися згадки сучасних культурних контекстів. Імена українських авторів і авторок, відсилки на популярні книжки, рух колишнього Наді від культу успішного успіху до інцельства. У “Маяку” захоплювали точні маркери 2000х, тут - 2021-го, коли вже був ковід, але ще не переламала нас всіх повномасштабна війна. Світлі, йопт, часи були.
Але маю залишити trigger warning: Надя міленіалка, згадок гаріпотера багато. Одним словом, можу порекомендувати для ненапряжного детективного читання: вбивцю я не вгадав, місцями було моторошно, героїня very relatable втомлена від життя інтровертка-невдаха. Гарно, що і такі книжки на одну довгу поїздку є в сучукрліті.
@svoyapolytsya #читаємо_своє
Місто мого дитинства мені зовсім чуже. Взагалі не новина, але перша наша зустріч за 7 років цементувала даний факт. У мене немає дому як такого, хоча навіть є частинка справжньої нерухомості на жилмасиві Червоний Камінь. Я побував за півтора дні майже в усіх важливих для юної мене місцях, але ніде не йокнуло серце. Хіба що жаль сформувався до Дніпра, яке наче нікуди і не зрушило за цей час.
Історичні будинки, які вже вмирали у 2019, стоять ледь не скелетами - і не завжди війна тому причина. Амбітні торгові комплекси зачинилися ще тоді, порожніми й лишились. Найкоротше метро в світі так і катає собі на тих самих блідозелених пластикових жетонах. На Книжковому ринку продаються ті самі російські видання і, прости господи, ляльки Чебурашки. Моє депресивне місто, з яким ми ніколи не мали взаємності.
Чому я пишу про нього роман, якщо так сильно не люблю? "Кров Нової Згоди" - не про мій дім і корені. Це історія дівчинки, яка була своїм Домом зраджена, тому шукала альтернатив. Навіть смерть здавалася їй цікавішою за жилмасив Червоний Камінь, Дніпропетровський національний університет і тринадцятий тролейбус на Набережній Заводській. І, на відміну від багатьох інших героїнь фентезі, вона не переноситься до кращого світу, не відкриває в собі особливі здібності. Її містика - тут, у депресивному місті, куди доля і зрада колись завели і довірливого упиря. 20-річна я хотіла б прочитати таку книжку.
Гарна поїздка вийшла, цінна. Набрав собі цікавих фактів і картинок, у сторіз усе покажу.
Я полюбив історію Тома Ріплі за однією з екранізацій - напевно, найвідомішою (якщо не враховувати Saltburn). Джуд Лоу у ролі Дікі Грінліфа тоді забрав моє серце, я закохався з усією силою 14-річної драматичної юнки. Саме це врешті решт призвело до обсесії Уайльдом, адже Лоу грав Альфреда Дугласа в біографічній стрічці 1997 року.
But I digress, ми тут говоримо про “Талановитого містера Ріплі”. Через 25 років після знайомства я добрався до оригіналу - і тепер я вважаю, що жодна екранізація не ідеальна. Навіть остання, де Ендрю Скотт, всі перипетії сюжету на місці і не додано нових. Істоту, якою є Том Ріплі, важко відтворити найдосконалішою акторською грою. Симпатичним хлопцям типу Скотта, Алена Делона, Метта Деймона, Баррі Кьогана співчуваєш навіть у тих випадках, коли вони грають вкрай неприємних людей. Але записати Тома в людей мені було важко.
Колись я знав такого персонажа дуже близько, прожив із ним поруч 13 років. Я здогадувався, що саме зробило з мого колишнього партнера чудовисько. Минуле Тома Ріплі є загадкою, і це, як на мене, найкраще рішення Патриції Гайсміт. Вона не шукає травм, побічних виправдань убивці і шахраю. Він просто таким є. Коли йому щастить приховати свої вчинки, стає моторошно, я всю дорогу мріяв, щоб протагоніст отримав найжахливіший фінал. Але так не стається - авторка написала цикл про Томаса Ріплі, і тепер я хочу лоскотати собі нерви далі.
Це психологічний трилер, так, а ще - оповідь про те, наскільки легко обвести людей навколо пальця, якщо ти багатий і впевнений у собі. І про байдужість, властиву нам у будь-яку епоху. І - я вважав цю лінію сучасним доповненням з фільмів - про глибоко приховану гомосексуальність, яка гниє всередині і додає огидного аромату загальній навіженості персонажа.
Після перебування в одній реальності з Ріплі хотілося помитися саден на шкірі. Хтось може читати це як фантазію, а я знаю, що такі люди ходять поруч із нами. На щастя, зараз у них менше можливостей безкарно забирати чужі життя, ніж у 50-х.
Накидав вам тут глибоко емоційних вражень, і ні слова про сюжет. Читайте самабо дивіться Ripley від Netflix. Фільм 1999 року не пораджу - він красивий і все таке, але Тому додали забагато людяності.
"Писати квір роман в Україні - це теж у певній мірі активізм", - сказав я нещодавно в розмові з журналісткою @sitararajh (це чудове фото на задворках Книжкової Країни теж вона зробила). Щось буде в німецькій пресі згодом - вже не про боротьбу за права, а про життя і літературу.
Звісно, мені б хотілося репрезентувати драми юності, а не ідентичності і політичні позиції. В позиції я награвся за 7 років громадського сектору, де свої загризуть швидше за опонентів, якщо ти чимось відрізняєшся. Тому, хоч квірні українські книжки досі є суспільним феноменом і репрезентацією маргіналізованих груп, я прагну щоб це змінилося.
Най будуть квір романтики, горори, детективи, фентезі, будь-які жанри, де ЛГБТІК люди матимуть рівне з цисгетеро місце. Щоб оце "Кров нової згоди" була не Активістським Висловлюванням, а просто історією про дорослішання в 2000х, розриті могили, загадкові вбивства і руйнівну пристрасть. Так шо давайте всі пишіть (і видавайте) побільше квір текстів 😌
Колись я мріяв стати у чомусь Першим в Україні. Виріс, пройшло.
Я сьогодні на мітингу проти нового цивільного кодексу не був, нашу родину там представляв мій наречений Гера. Я всіма своїми медіа каналами вклався до розповсюдження, навіть мертвими - бо ну таку хуйню і мертві мають бороти. В проєкті кодексу багато обмежень для прав жінок, для постраждалих від домашнього насильства, для ЛГБТІК-людей, а також дичина з інших галузей.
Детальні розбори документу шукайте у @neko_safespace@insight_ngo@marshzhinok та інших експерт_ок, а я про своє. Ми з Герою плануємо одружитися. Хотіли восени, бо спочатку мені треба два рази змінити всі документи, а це пекельні бюрократичні борошна. Так, ми "одностатева пара", але юридична різниця в гендерних маркерах дозволяє укласти шлюб.
Ну, тобто дозволяла. В новому кодексі шлюб людини, що "змінила стать" вважається недійсним з моменту зміни. Тобто мій майбутній шлюб апріорі недійсний, бо я змінив документальний маркер статі? Чи як? Чи шо?
Багато питань, нуль відповідей. І таких положень з множинними трактуваннями в кодексі дохріна і більше. Чого вартує сама тільки "доброзвичайність"... Їй-богу, ми в піснях Софії Ізелли.
Одним словом, треба стояти, треба вибивати цю хуйню з нашої країни.
Наступні акції: 7 травня у Львові, 17 травня у Києві. Я прийду, незважаючи на незгоду з іншими позиціями організаторів. І ви приходьте.
P.S. Тут мав бути огляд на гарну книжку, ну але як є.
