paul itkin

кумедна історія про те, як у 2014 році ми підняли найвищий прапор у Харкові на телевежі Держпрома. пам’ятаю злість, коли в березні 2014 року підняли прапор самізнаетечого над обладміністрацією, тоді ми вирішили раз і назавжди зробити найвищий прапор України в Харкові, щоб було добре видно що тут до чого. для цього нам знадобилося знайти прапор розміром 2х3 метри, проникнути в будівлю, переночувати на даху та зранку все зробити без дозволів та страховки, звичайно. а кумедна історія тим, що прапор також провисів десь дві години, після чого його зняли альпіністи🫠

«У пошуках світла» Наразі Харків — це прифронтове місто. Вночі над містом видно зірки, багато зірок — мало хто бачив стільки у місті. У той час як відсутність вуличного освітлення дійшла до всіх міст України тільки зараз, у Харкові його не вмикають з 24 лютого. Темряву, яка настає після заходу сонця, неможливо не відчути. Місто ділиться на два світи: до і після заходу сонця. На вулицях панує темрява через світломаскування, комендантську годину та відсутність місяця. Очам потрібно кілька хвилин, аби адаптуватися а фотоапарату потрібно сім хвилин, щоб можна було зробити кадр. Тож зірки перетворюються на довгі сліди, що нагадують ракети. Так народилася серія фотографій про місто, яке завмерло в темряві в очікуванні світанку. Акредитацію або дозволів знімати, нажаль, я так і не отримав. Тому найкращий спосіб зробити щось добре — зробити це самому. Для цього мені доводилось вдень шукати доступні способи потрапити на потрібний мені дах, а ночами, під звуки сирен та вибухи від ракет, знімати. Також довелося залазити по стіні на Благовіщенський собор і чекати там всю ніч, поки в кілометрі від нього прилітають ракети, або провести 19 годин на технічному поверсі університету Каразіна заради двох фотографій, та повзти цілий квартал по системі дахів, намагаючись не видавати жодних звуків, не кажучи вже про численні пожежні драбини. Але це був неймовірний досвід, можливість відчути себе повністю в моменті та ще ближче познайомитись з містом. Цей проект — можливість розказати про Харків, про його незламність та стійкість. Знайти його характер та ідентичність у вулицях та архітектурі, прогулятися по дахах і побачити місто без людей. Не просто через загальні види міста, а через знакові місця. Більшість будинків пережили другу світову війну, переживуть і цю. У той час як ночами на місто падають ворожі снаряди, над ним сяє чумацький шлях. Незламний Харків стоїть і, як і фотографія, вбирає в себе навіть найменше джерело світла, яке розсікає пітьму і дає надію на світанок. p.s: технічно, я жодного разу не порушив комендантську годину, щоб відзняти ці фото. Тож, вітаю вдома🖤 photo: @onitshead

2 тижні, 2500 кілометрів та одна з найкращих пригод, що зі мною траплялись.

4 роки, або 208 тижнів, або 1460 днів і нескінченна кількість моментів. деякі хочеться забути, деякі варті того, щоб їх памʼятати.

такий день, що можна і поділитись улюбленою зйомкою з улюбленою @_valeriia_tkachenko_ 🖤

це була, мабуть, одна з найнепростіших зйомок. ці кадри про людей, які проходять шлях реабілітації в @superhumans.center . я намагався не заважати камерою цьому інтимному процесу відновлення. водночас це документалістика, і важливо говорити про цей шлях чесно та з повагою. це неймовірно сильні люди. не лише через те, що з ними сталося, а через те, як вони рухаються далі. щиро дякую @valeriyaguseva за довіру та запрошення 🫡

Не так давно я викладав ці фотографії, але сфокусував увагу не там, де треба, і вийшло якось звичайно. А потім, під час підготовки до виставки, народився цей диптих. І я в захваті від нього, тому що це про взаємодію. Людина і гармата стоять на одному рівні та дивляться в один бік. Напис «артилерія» на кепці титрує суть сцени. Шматочок сонця в тому самому місці, що й вогонь від пострілу. Зелена футболка зліва і зелена сітка справа — вони навіть візуально повторюють одна одну. Машина, яка не працює без людини, і людина, яка потребує потужності цієї машини. Ці дві фотографії, зняті на позиціях артилеристів влітку 2025 року, потрібно дивитися в максимально великому форматі, щоб краще відчути, тож заходьте на виставку в Харкові до 7 лютого — в галереї Семіградського. Там групова виставка з дуже сильним лайнапом документалістів. Потім вона буде у Львові та Києві, де відбудеться аукціон.

будь-яка держава, інституція чи структура — це передусім люди. різні, з різними поглядами, але з однією метою з днем ЗСУ🫡

здається, це було у 2018 році — я працював у агенції, знімав рекламу й пізнього вечора в затишному офісі дивився документальні фільми про сучасних митців, серед них і про Ай Вейвея тоді це здавалося чимось із іншого світу: де Пекін, а де Харків, де світ мистецтва і світ реклами. тож якби мені хтось сказав, що через вісім років я сидітиму в підвалі на позиціях із дронщиками за п’ять кілометрів від «сірої зони» разом із Ай Вейвеєм, я би посміявся — занадто нереально але ж ні, реально. це був дуже гарний тиждень із легендою @aiww

@gamletzinkivskyi for @khartiia_brygada 🖤🫡

є місця, де просто так не опинишся — посвята в розвідники — одне з них. абсолютно енергетичне дійство вогню й духу. символ розвідників-хартійців — спис. у ньому точність, характер і вміння володіти будь-якою зброєю. отримати спис із рук командира батальйону — це стати частиною варти. передача спису, шеврони й берети — символи традиції й продовження шляху. ті, хто довів свою відвагу в запеклих боях, отримали пам’ятні коїни й вшанували тих, хто навіки залишився у строю.

спрінг рол