![«скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти», а мій друг любить писати довгі тексти
Ідея цього поста зародилась, коли я їхав у своє рідне місто, але вже не додому, а у гості. Спершу я вбачав у цьому підсумки року, а в процесі написання вийшли підсумки мого життя, тому далі може бути трохи лірики, драми і подяки.
На півдорозі зловив себе на думці, що хочу розвернутись, що мені нема чого там ловити, нема як таких причин туди їхати. І справа не в тому, що моє життя після переїзду, чи появи кіношколи стало краще, чи гірше (ні!), воно стало іншим, інший дім, куди я щоразу повертаюсь, інша парковка, інші звички, інші люди. Саме в цьому іншому я знайшов щастя, саме оцей стан був трігером повернутись назад. Бо там я відчуваю життя, у тому прекрасному оточенні, яке мене мотивує, підтримує, терпить мою прискіпливість, та, найголовніше, поділяє мої думки.
І це ж не історія про мрію дитинства стояти за кадром, відповідати за камеру чи за світло на майданчику, аж ніяк, але це про роботу мрії, бо я займаюсь тим що люблю, постійно навчаюсь новому і отримую задоволення від цього.Одна чудова людина сказала, що світ зараз відчувається пригодою, потрапити в яку вартувало всього болю, страждань і відчаю, а на подорожі мого героя було багато людей, яким би хотів подякувати за віру в мене, за те, що зробили суботу найбільш очікуваним днем тижня, за єврофаст і мандарини, за печиво рошен і круасани з гастрономчика, за екскурсію по парку в Ірпені і за нагоду порушить комендантську в Луцьку, за авантюру з Одесою і вперше в житті побачені гори, за десятки годин в діскорді і багатослівні дороги по соборній. Цей список точно не кінцевий і продовжувати його мені памʼяті вистачить, що не скажеш про кількість дозволених символів в інсті, тому я просто сердечно всім дякую, хто трапився на шляху, все це зробило мене тим, ким я є зараз.
Окрема подяка людині, якої зараз з нами нема, але ця людина надала моєму життю нового значення і нової цінності.P.S. У моїй командній не вистачило драми без музики, то тут читайте текст з нею.]()
«скажи мені хто твій друг і я скажу хто ти», а мій друг любить писати довгі тексти
Ідея цього поста зародилась, коли я їхав у своє рідне місто, але вже не додому, а у гості. Спершу я вбачав у цьому підсумки року, а в процесі написання вийшли підсумки мого життя, тому далі може бути трохи лірики, драми і подяки.
На півдорозі зловив себе на думці, що хочу розвернутись, що мені нема чого там ловити, нема як таких причин туди їхати. І справа не в тому, що моє життя після переїзду, чи появи кіношколи стало краще, чи гірше (ні!), воно стало іншим, інший дім, куди я щоразу повертаюсь, інша парковка, інші звички, інші люди. Саме в цьому іншому я знайшов щастя, саме оцей стан був трігером повернутись назад. Бо там я відчуваю життя, у тому прекрасному оточенні, яке мене мотивує, підтримує, терпить мою прискіпливість, та, найголовніше, поділяє мої думки.
І це ж не історія про мрію дитинства стояти за кадром, відповідати за камеру чи за світло на майданчику, аж ніяк, але це про роботу мрії, бо я займаюсь тим що люблю, постійно навчаюсь новому і отримую задоволення від цього.
Одна чудова людина сказала, що світ зараз відчувається пригодою, потрапити в яку вартувало всього болю, страждань і відчаю, а на подорожі мого героя було багато людей, яким би хотів подякувати за віру в мене, за те, що зробили суботу найбільш очікуваним днем тижня, за єврофаст і мандарини, за печиво рошен і круасани з гастрономчика, за екскурсію по парку в Ірпені і за нагоду порушить комендантську в Луцьку, за авантюру з Одесою і вперше в житті побачені гори, за десятки годин в діскорді і багатослівні дороги по соборній. Цей список точно не кінцевий і продовжувати його мені памʼяті вистачить, що не скажеш про кількість дозволених символів в інсті, тому я просто сердечно всім дякую, хто трапився на шляху, все це зробило мене тим, ким я є зараз.
Окрема подяка людині, якої зараз з нами нема, але ця людина надала моєму життю нового значення і нової цінності.
P.S. У моїй командній не вистачило драми без музики, то тут читайте текст з нею.
1 year ago
