365 days.
9 years.
3,5 centuries.
So many dates, same sense.
That’s all going too long and will be going until moscovia/russia exists.
1 photo. House which was destroyed in the first weeks of war.
I lived in the neighboring house.
2 photo. Soledar. Hometown of my ex-husband. We spouse to go there... But that city doesn't exist anymore
3 photo. Mariupol. The city where I had a lot of friends. Destroyed and occupated.
War for democracy and our lives still going.
It happens with real people. It’s happened to me. With my friends. With my family.
And we still need your help. Our country needs help. So please, don’t stop supporting us. War still going on, and we need more weapons for victory.
I left a link in bio, if you want to donate.
Слава Україні.
#russiaisaterroriststate
Я відчуваю що змінилась.
Те що я раніше вважала щирим фемінізмом, було з мого боку мізогінією по відношенню до себе.
Раніше я ходила на марші, де чомусь більше відстоювала права чоловіків які страждають від патріархату, ніж свої. Робила все сама, топила за стосунки 50/50, булила за квіти на 8 березня, уникала всього жіночого.
З усіх сил намагалась говорити лише про роботу та свої успіхи, бо в світі так багато класних, афігенних жінок що боролись заради мене, значить я теж маю бути сильною.
Я ховала свою жіночність, та потреби не даючи їм простору.
Зараз я визнаю, що бути жіночною не значить бути тупою. Я можу робити супер важкі та розумні речі, будучи при цьому вдягненою в рожевий костюм.
Я можу проявляти свою слабкість і це нормально, бо наявність слабкостей не відміняють всієї тієї сили.
Я знаю що можу все сама, але нарешті насолоджуюсь чоловічою поміччю та підтримкою. Відчуваю як розкриваюсь поруч з чоловіками та пізнаю себе з якогось іншого, невідомого мені донині боку.
І я можу хотіти на ручки та вимагати квітів, бо це той спосіб уваги який Мені потрібен.
Здається, я роками була дівчинкою яка щось доказує чоловікам.
А зараз, єдина людина якій я хочу щось довести, це ця малеча на фото.
Дівчинка, що хотіла бути принцесою - ходити в гарній сукні, фехтувати, танцювати, розбиратись в політиці, знати історію, вірші, та керувати, вершачи щось дійсно важливе і допомагаючи при цьому людям.
І я вірю, що вона все зможе.
Зможе бути різною.
Такою, як сама захоче)
Бо жінки прекрасні, і можуть все 🌸
У нашому житті забагато речей,
які нас відволікають. Добре володіти інструментами,
які допомагають уповільнити темп, розслабитися,
зняти стрес.
У цьому фільмі ми знайомимо вас із Наєю, голосом проєкту «Намір», де слово й музика створюють простір для зустрічі з собою.
Directed by /// Iryna Kozenko @kozenko
DOP, Sound, Edit /// Dmytro Babitskyi @dm.babitskyi
In the Frame /// Naya @naya.nymph
Story by /// SEA&SKY
Filmed at #aprt_366 /// THE SOLID GREY
Ну що ж)
Нам з @stylist_steblovska довелось екстрено зʼїхати з цієї затишної квартирки і розʼїхатись.
Беремо паузу у стосунках? (жарт про лесбійок)
Посварились? Щось трапилось?
Ні) просто життя непередбачуване і має на все свої плани
Тому завершуємо цей період і з нетерпінням чекаємо нового) Іншого, такого ж непередбачуваного і сподіваюсь хорошого.
В цій квартирі було все)
Ми сміялись, плакали, влаштовували вечірки, готували афігенні сніданки, розмовляли про хлопців, вічно переставляли якийсь декор, бігали, восхваляли Оболонь та сперечались за музику))
І це було класно) Дякую що були з нами, заходили в гості, та наповнювали цей простір) вибачте, якщо так і не потрапили до нас
Всім цьом 🤍
Особливо, Вікторії Стебловській
Ми продовжуємо розповідати історії моря і показувати справжню Одесу.
Цього разу — через зимове купання.
Це наш другий фільм, про тишу, присутність і момент, у якому море говорить голосніше за думки.
Повне відео можна подивитись на нашому ютубі, посилання в шапці профілю.
Directed by /// Iryna Kozenko @kozenko
DOP, Sound, Edit /// Dmytro Babitskyi @dm.babitskyi
In the Frame /// Marat Vahin @sexydeephouse
Story by /// SEA&SKY
Filmed at #aprt_153 /// THE PORTAL
В цьому році було все.
Переїхала, зробила журнал та дуже багато бігала.
Полюбила Одесу. А ще нарешті стала режисеркою.
Була веселою.
Була сумною.
Закоханою.
Розбитою.
Наївною і занадто серйозною.
Була різною.
І пізнавала себе.
Дякую 2025, за те що ти був. За всі твої уроки та веселощі
І дякую всім людям які були поруч 🙏🏻
Люблю вас, дуже
P.S.: виставляти фото вчасно я так і не навчилась 😂 то ж вашій увазі пропонуються загублені фото за останні пів року, цьом 💋
Премʼєра першого фільму Sea&Sky.
Дивитися – за посиланням в шапці профілю.
Героїнею фільму стала Настя. Людина, яка працює з голосом як з інструментом повернення до себе. Через звучання, дихання, відчуття і присутність. У цьому фільмі вона не грає роль. Вона проживає момент у просторі, поруч із морем, у власному темпі. Настя як море в людській формі, поруч з яким перестаєш боятися власної глибини.
Directed by /// Iryna Kozenko @kozenko
Director of Photography /// Oleksandra Bitsoieva @bicoevva
Music /// Andrii Barmalii @andrii_barmalii
In the Frame /// Anastasiia Yarmoshchuk @saysereen
Sound Design /// Oleksandr Lutchak @ollex.sound
Story by /// SEA&SKY
Filmed at #aprt_161 /// THE RETREAT
У кожного свій шлях і темп. І сьогодні я хочу подякувати собі за свій.
Колись один прекрасний гуру на Балі запитав мене: «Скільки ти живеш?»
Я подумала, що неправильно переклала його питання, тому відповіла: «26 років».
«Ні-ні. Я не питаю, скільки тобі років. Я питаю: скільки ти живеш?»
І тоді я розплакалася.
Коли я почала жити?
12 років тому? У 17, коли від нас з’їхав вітчим-алкоголік і я перестала так сильно боятися насилля та чоловік?
Чи, може, після виходу з важких стосунків, які тривали 11 років? — 2 роки тому.
Після того, як змінила все своє оточення? — процес почався рік тому.
Після того, як вилікувала те кляте акне та пішла в акторську школу, аби перестати боятися людей? — 1 рік тому.
Коли вилікувала депресію? — 1 рік тому.
Коли з’їхала від матері, до якої поверталася після розставання, і нарешті відчула повну свободу? — 2 місяці тому.
То скільки насправді я живу?
2 місяці? Рік? Два?
Я не потрапила у Forbes «30 до 30», не відкрила бізнес, не купила авто.
Проте… як для людини, яка відчуває себе по-справжньому живою лише останні 2 місяці, я справляюся досить непогано.
Тож моя порада собі: від’єбатись від себе і сказати ту саму заїжджену фразу: «У кожного свій темп».
Сьогодні мені виповнюється 29. І я вірю, що це буде мій рік. Перший справжній рік мого життя.
