![бажання зробити все ідеально стискає в грудях.воно забирає енергію, додає тривожність, заважає пробувати нове, рухатись вперед. минулого року я зіштовхнулась зі своїм віч-на-віч, створюючи курс з програмування для освітньої платформи. синдром самозванця спочатку волав, та згодом неочікувано відступив на другий план, залишивши маніакальне бажання робити курс з ранку до ночі.та в такому старанні часом втрачається творчість, а ще загострюються проблеми зі здоров’ям. мені здавалось, що якщо я не сяду працювати о 5 ранку, я не зможу завершити все в терміни, які, до речі, сама собі придумала. все дійшло до того, що я плакала на сесії з психологом, не вивозячи навантаження, страху невдачі, боячись осуду неіснуючих людей. приблизно тоді я зрозуміла, наскільки сильними є мої вимоги до себе. наскільки це не дає мені розслабитись. наскільки багато я насправді втрачаю.творчість, свободу, впевненість, креативність, опору в собі, інтерес, консистентність в діяльності.якщо робити, то робити на 100%, так?моя маленька двомісячна історія з написанням, а потім і зйомкою відео для курсу, стала трансформаційною, і я дійсно дуже вдячна своїй сміливості погоджуватись на можливості. я зрозуміла, що саме страх, що мені не стане сил зробити все ідеально є основою моєї прокрастинації. тоді, як інші люди можуть просто поступово і в кайф працювати над чимось, я ж задихаюсь від думки, що у мене щось може не вийти та обираю відкласти справи на потім, що у майбутньому спричиняє недовіру до себе. пізніше, цей внутрішній опір сильнішає, і ти вже не розумієш, де вигорання, де втрата сенсу, а де просто проблема тайм-менеджменту.цей рік я багато думаю над своїм мисленням, намагаючись питати себе, чому я роблю те, що роблю. відчуваю, як поступово відновлюється моя опора в собі, адже частіше переконуюсь, що мені таки стане сил щось завершити до кінця. допомагає усвідомлення, що у мене є ЧАС (і багато!). ну і трохи легше до себе, простіше і with love.багато людей не зрозуміє цей допис, але якщо тобі він відгукується - я тебе обнімаю. обіцяю, це можна пофіксити.а ще хочеться співати оду тому, як участь в одних подіях впливає на імовірність інших, але це вже зовсім інша історія ️]()
бажання зробити все ідеально стискає в грудях.
воно забирає енергію, додає тривожність, заважає пробувати нове, рухатись вперед. минулого року я зіштовхнулась зі своїм віч-на-віч, створюючи курс з програмування для освітньої платформи. синдром самозванця спочатку волав, та згодом неочікувано відступив на другий план, залишивши маніакальне бажання робити курс з ранку до ночі.
та в такому старанні часом втрачається творчість, а ще загострюються проблеми зі здоров’ям. мені здавалось, що якщо я не сяду працювати о 5 ранку, я не зможу завершити все в терміни, які, до речі, сама собі придумала. все дійшло до того, що я плакала на сесії з психологом, не вивозячи навантаження, страху невдачі, боячись осуду неіснуючих людей. приблизно тоді я зрозуміла, наскільки сильними є мої вимоги до себе. наскільки це не дає мені розслабитись. наскільки багато я насправді втрачаю.
творчість, свободу, впевненість, креативність, опору в собі, інтерес, консистентність в діяльності.
якщо робити, то робити на 100%, так?
моя маленька двомісячна історія з написанням, а потім і зйомкою відео для курсу, стала трансформаційною, і я дійсно дуже вдячна своїй сміливості погоджуватись на можливості. я зрозуміла, що саме страх, що мені не стане сил зробити все ідеально є основою моєї прокрастинації. тоді, як інші люди можуть просто поступово і в кайф працювати над чимось, я ж задихаюсь від думки, що у мене щось може не вийти та обираю відкласти справи на потім, що у майбутньому спричиняє недовіру до себе. пізніше, цей внутрішній опір сильнішає, і ти вже не розумієш, де вигорання, де втрата сенсу, а де просто проблема тайм-менеджменту.
цей рік я багато думаю над своїм мисленням, намагаючись питати себе, чому я роблю те, що роблю. відчуваю, як поступово відновлюється моя опора в собі, адже частіше переконуюсь, що мені таки стане сил щось завершити до кінця. допомагає усвідомлення, що у мене є ЧАС (і багато!). ну і трохи легше до себе, простіше і with love.
багато людей не зрозуміє цей допис, але якщо тобі він відгукується - я тебе обнімаю. обіцяю, це можна пофіксити.
а ще хочеться співати оду тому, як участь в одних подіях впливає на імовірність інших, але це вже зовсім інша історія❤️
7 months ago
