23 лютого, в моєму житті сталася подія, яка поділила його на до і після.
Я не хочу розповідати, яка саме подія, чому, навіщо, як, не хочу вишукувати причинно-наслідкові звʼязки. Вона сталася, і сталася вона, скажу я вам не просто так. Вона була вишенькою на торті не дуже осмисленого життя. Поясню. Бути актором, було і є моєю найбільшою мрією. Вона здійснилася, багато років я виходжу на сцену. Але…останні роки, я відчуваю що я зупинився. Зупинився через те, що був боягузом, що вчасно не зміг означити свої кордони, що йшов на компроміси на які не треба було йти, прощав те, що не треба було прощати, терпів те, що не можна було терпіти.
Довгий час я все це підсвідомо розумів, але до кінця не віддавав собі звіту, що існую я в «запропонованих обставинах» по інерції, є репертуар, гастролі, репетиції, і бігаєш ти з висунутим язиком, бігаєш, бігаєш, і сам собі боїшся поставити запитання – Артемчику, а нащо? І от тут, як і в хороших пʼєсах, стається подія, і головний герой, тобто я переосмислює все своє життя. Своє місце в житті, оточення, свої звички, симпатії, антипатії ну і т д. І виявляється, мої дорогі, що те що для тебе було таким важливим і значним, стає таким нікчемним.
8 days ago