Центр сучасної культури у Дніпрі

Через масовані російські обстріли у нас зараз регулярно вимикають світло. Кінопокази та деякі події часто доводиться проводити на генераторах. А от забезпечити постійну роботу виставок ми наразі не можемо — вони працюють лише тоді, коли є світло. Якщо ви плануєте відвідати експозицію в @artsvitgallery чи у виставковому просторі DCCC, перевіряйте попередньо графік відключень 5.2 групи ДТЕК. Дякуємо, що продовжуєте приходити на події та виставки навіть у таких умовах, попри темряву 🤍 Фото з виставки «Все для всіх».

Ми відкриваємо кінотеатр ⚡️ Він стане простором для незалежного кіно у Дніпрі. Платформою для розмови про сучасний кінематограф, документалістику та аудіовізуальне мистецтво. Будемо фокусуватись на показі авторських й експериментальних стрічок українських й закордонних режисерів/-ок. Створюючи цей простір, ми прагнемо розширювати локальну кіноспільноту, говорити про незалежне кіно, дивитися стрічки, які не завжди можна переглянути в місті. Мріємо й про те, що він сприятиме розвитку кіномистецтва Дніпра в ширшому сенсі, гуртуючи навколо себе всіх, кого цікавить відеоарт, документалістика та анімація. Цього року на вас чекають покази та обговорення з режисерами/-ками. А вже наступного плануємо розширювати формат роботи — проводити освітні події та програми для підтримки локальних діячів/-ок кіно, а також створювати можливості для розвитку дніпровського кіномистецтва. З кінотеатром ви вже могли познайомитись протягом кількох останніх показів. А якщо ж ні, то зможете це зробити найближчим часом. Покази проходитимуть кілька разів на тиждень — незабаром анонсуємо програму на місяць. До зустрічі на першому поверсі DCCC у залі з синіми кріслами 💙 Проєкт реалізується у співпраці з Goethe-Institut в Україні. @goetheinstitut @goetheukraine

Центр сучасної культури у Дніпрі почався як низова ініціатива, що прагнула змінювати локальне культурне середовище та формувати новий образ міста. Ми хотіли зробити свій внесок у створення нового Дніпра: прогресивного, толерантного, вільного, свідомого власної історії та культурної спадщини. З 2019 року в DCCC проходять резиденції, виставки, фестивалі, кінопокази, освітні програми, створюються проєкти у сфері урбаністики та медіа. Ми тільки шукаємо підходи до роботи з містом та його культурним ландшафтом, проте сподіваємось, що в майбутньому нам вдасться побудувати сталу інституцію — нову точку тяжіння для проактивних спільнот, яка буде видимою в Україні та світі. Щоб дізнатися більше про нас, гортайте фото в каруселі. Фото: Костянтин Гузенко, Арсен Дзодзаєв, Олег Самойленко, Юнона Пруд.

​​Як ми уявляємо Україну та що об’єднує українське суспільство? Про це поговоримо 22 травня о 18:00 на першій лекції програми про локальну ідентичність разом з філософом Вахтанґом Кебуладзе. Локальні ідентичності не існують ізольовано — наші уявлення про себе формуються також під впливом ширших суспільних процесів. Саме тому ми пропонуємо почати розмову про ідентичність місць, регіонів та спільнот з того, ким ми є як суспільство загалом. Досвід великої війни, життя в умовах криз і турбулентності, як це не дивно, сприяли об’єднанню українців та пошуку відповіді на питання: ким ми є, що відрізняє нас від інших і що можемо знайти спільного. На лекції Вахтанґа Кебуладзе обговоримо: — чому для нас так важливо усвідомлювати спільну ідентичність; — що таке політична нація та чому українська — така розмаїта; — колоніалізм, роль свободи в нашій ідентичності та відчуття відповідальності; — те, чому переосмислення історії — це нормальний та логічний процес; — якою є роль публічних інтелектуалів у міркуванні про ідентичності та їхній розбудові. Вахтанґ Кебуладзе — український філософ, публіцист, перекладач. Доктор філософських наук, професор кафедри теоретичної і практичної філософії філософського факультету Київського національного університету ім. Т. Шевченка та доцент кафедри філософії та релігієзнавства Національного університету «Києво-Могилянська Академія». Лавреат премії імені Юрія Шевельова. Вхід вільний, за реєстрацією. Посилання — в описі профілю («Події та інше»). 2 поверх, лекторій. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

28 травня о 18:00 відкриваємо виставку «Транзитні Зони». «Транзитні Зони» — проєкт про нові форми непредставленості, що постають у досвіді війни. У фокусі виставки — військові художники й художниці, а також цивільні митці та мисткині, чия практика формується в умовах переміщення, дистанції та нестабільності власної присутності. Перебуваючи між фронтом і тилом, домом і вигнанням, присутністю та вилученістю, ці досвіди вступають у взаємний резонанс, утворюючи нову топографію чутливості. Виставка осмислює стан «між» як спільний простір, у якому пам’ять, травма та досвід перебувають у постійному русі й переозначенні. Учасники та учасниці: Софія Булгакова, Любов Дуракова, Павло Ковач, Віталій Кохан, Маргарита Половінко, Георгій Потопальський, Христина Соломуха, Іван Світличний, Анна Тарадіна, Леся Васильченко, Євген Арлов та Марина Федоренко, _mediaklub, photinus new media lab (uzhhorod). Кураторки: Лєра Полянськова, Ксенія Ульянова. Виставка триватиме з 29 травня до 22 серпня. Вхід вільний. 2 поверх, виставковий простір DCCC. Графік роботи: вівторок-субота 12:00-19:00. Виставка реалізована Фондом «Ізоляція. Платформа культурних ініціатив» в рамках проєкту Cultural Transformation Movement за підтримки Creative Europe.

До суботи включно у нас працює виставка Віталія Матухна «Третя ревізія. Не завтра не вчора. Не кінець не початок». Виставка поєднує фото, відео та аудіороботи, що показують, як з часом та відстанню змінюються уявлення про місця, до яких зараз немає доступу. В основі експозиції — фотографії Лисичанська 2019–2022 років. Матухно працює із власним архівом, намагаючись упорядкувати частину міської й персональної пам’яті. Вхід вільний. Виставковий простір DCCC, 2 поверх. Працюємо з 12:00 до 19:00. Віталій Матухно — митець, куратор, активіст, музикант і ентузіаст із Лисичанська. У своїй практиці досліджує ідентичність та культурний контекст рідного міста й регіону.

​​«Цей порядок порушується» — перформанс литовської мисткині та скрипальки Лори Кмєляускайте, присвячений тривозі. Побачити його можна буде вже завтра о 18:00 в DCCC. Перформанс перетворює тривожність на основу експериментів із музикою та цифровими технологіями. Він досліджує, як мимовільні рухи тіла, що часто супроводжують панічні й тривожні стани, впливають на інструмент і живе звучання. Перформанс поєднує живу й електронну музику, візуальне мистецтво та сенсори, закріплені на тілі Лори Кмєляускайте. В основі цього підходу — особистий досвід авторів, що переживали тривожні розлади й прагнуть розкрити цей стан, перевівши його з площини індивідуального досвіду у спільний перформативний акт. «Цей порядок порушується» — це медитація про тривогу, яка показує, що те, що одна людина переживає наодинці, водночас є міжлюдським і універсальним досвідом. І, можливо, таким, який піддається контролю та подоланню. Лора Кмєляускайте — литовська мисткиня та скрипалька, учасниця музичних, театральних та кінопроєктів. Її музична діяльність зосереджена на експериментальних та сучасних творах. Вхід вільний, за реєстрацією. Посилання — в описі профілю. За підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.

​​Потреба у розумінні, ким ми є, лише посилилась з початком повномасштабного російського вторгнення. Ми наново віднаходимо та пояснюємо собі, що значить бути українцями — дивлячись на себе та інших. І не лише це — стало помітним, як багато важить, те що навколо: рідне місто, вулиці, двір; діалекти, якими говорять вдома; рослини та дерева, які ростуть лише тут; ландшафт, до якого вже призвичаїлись та який не хочеться залишати. Чому локальне так само важливе, як і глобальне? Як розуміння минулого окремих міст та регіонів може наповнити матрицю української ідентичності? Чому розривання зв’язку з тим, що завжди було поруч, може бути таким болючим? Як локальне стає опорою у часи війни, криз та постійних змін? Про це будемо міркувати разом з дослідниками/-цями та істориками/-инями на лекційній програмі в DCCC протягом наступних місяців. Також поговоримо про Дніпро — його минуле, ландшафти та ідентичності. Чекайте на анонси перших лекцій та долучайтесь. Лекційна програма про локальну ідентичність є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​14 травня о 18:30 показуємо в кінотеатрі стрічку «Дика любов» українського режисера Віллена Новака. Це любовна історія, розказана в атмосфері перших років незалежності — часів вільного ринку, свободи від будь-якої цензури, відкритих кордонів, оголеного тіла, корпоративних піонерів. Разом з тим це й ще непересічний портрет української столиці, де легко пізнаються чисельні київські вулички та райони: від Лівобережної до Подільських схилів, Гідропарку та аеропорту Бориспіль. Все це перетворює фільм на унікальний документ епохи, а його оповідь — на показову історію про 90-ті, в яких легко знайти паралелі й з сьогоденням. У центрі стрічки — двоє закоханих: дівчина з інтернату Маша та хлопець із так званої «забезпеченої» родини Максим. Ця історія могла б закінчитися очікуваним шлюбом, та до Києва у пошуках свого родоводу приїздить американка Сьюзен. Любовна пряма обертається драматичним трикутником. «Дика любов» стала лідером прокату 1994 року. За три роки Новак зафільмує ще один касовий хіт та стане ледь не найуспішнішим українським режисером десятиріччя. Українськомовна цифрова копія фільму була вперше створена у результаті сканування 35 мм позитиву Кінолабораторією @dovzhenko_center у 2025 році. Квитки — за посиланням в описі профілю. Вартість — 150 грн.

Нещодавно почали працювати над стратегією розвитку культури Дніпра. Провели першу фасилітовану сесію та обговорили проблеми культурного поля міста, можливості та зміни, які нам потрібні. Але це лише ще один крок у тривалому процесі. Попереду — зустрічі з професійними спільнотами, публічні обговорення, вивчення стратегій міст України та ЄС і спільне напрацювання рішень, які враховують різні досвіди й бачення культурного ландшафту міста. Для нас важливо, щоб ця стратегія зрештою стала інструментом, який працюватиме для розвитку Дніпра. Розповідаємо, як плануємо рухатись далі у процесі роботи над стратегією. Стратегічні сесії в рамках розробки стратегії розвитку культури Дніпра є частиною програми розвитку спроможності та мережування для локальних дієвців культури «Спадщина: простір для роботи», що підтримується Програмою «Партнерство за сильну Україну», яка фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Норвегії, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.

​​12 травня о 18:00 в DCCC відбудеться перформанс литовської мисткині та скрипальки Лори Кмєляускайте «Цей порядок порушується». Перформанс бере за відправну точку тривожність як спостережуване явище, перетворюючи тривогу на основу експериментів із музикою та цифровими технологіями. Як мимовільні рухи тіла, що часто супроводжують панічні й тривожні стани, впливають на інструмент і живе звучання? Що відбувається зі звуком, коли виконавець переживає тривогу на сцені й дозволяє цьому відчуттю зростати та опановувати тіло? Щоб дати глядачам змогу спостерігати ці експерименти, перформанс поєднує живу й електронну музику, візуальне мистецтво та сенсори, закріплені на тілі Лори Кмєляускайте. В основі цього підходу лежить особистий досвід авторів, що переживали тривожні розлади й прагнуть розкрити цей стан, перевівши його з площини індивідуального досвіду у спільний перформативний акт. «Цей порядок порушується» — це медитація про тривогу, яка показує, що те, що одна людина переживає наодинці, водночас є міжлюдським і універсальним досвідом. І, можливо, таким, який піддається контролю та подоланню. Лора Кмєляускайте — литовська мисткиня та скрипалька, учасниця музичних, театральних та кінопроєктів. Її музична діяльність зосереджена на експериментальних та сучасних творах. Наразі вона здобуває ступінь доктора мистецтв у Литовській академії музики та театру, де її художнє дослідження присвячене процесам співпраці у виконавському мистецтві. Вхід вільний, за реєстрацією. Посилання — в описі профілю. За підтримки Посольства Литовської Республіки в Україні.

Маємо одразу дві номінації на премію House of Europe Award ⭐️ Наш керівник Андрій Палаш — у категорії «Лідерство в культурі». Це номінація для професіоналів, які залишаються в Україні, щоб задавати напрям, зміцнювати партнерства з ЄС і надихати інших. З 2014 року @andriipalash розвиває культурне поле Дніпра як голова громадської організації @kulturamedialna , фестивалю сучасного мистецтва й експериментальної музики @constructionfestival та Центру сучасної культури у Дніпрі. Також до шортлиста у номінації «Найкраща міжнародна культурна співпраця» потрапила виставка «Все для всіх». Це проєкт, що ставить питання про те, як виникають архіви, хто має до них доступ і яку роль вони відіграють у воєнний час, формуючи свідчення про місця, що зникли або були зруйновані. «Все для всіх» реалізовано у співпраці DCCC, Покровського історичного музею, @center.for.urban.history та Університету Сент-Ендрюса. Вона продовжує дослідницький проєкт «Герої/ні? Робітничий портрет ХХ століття — архів і мистецька рефлексія», що працює з архівами фотографки Френкі Раффлз та фотокореспондента Миколи Білоконя. Дякуємо партнерам та @houseofeurope.org.ua 💚 House of Europe Award — це нагорода для людей та організацій, які рухають Україну вперед у партнерстві з ЄС і Великою Британією.