Тест плівки проявився портретом місця. Скейтпарк Atrium змінював обриси, втрачав стіни, переїжджав, наче людина, що шукає місце під небом і не знаходить його остаточно. Та щороку він повертався — не як будівля, а як намір бути разом.
Поки є хтось, хто відкриває двері, хто тримає світло ввімкненим, хто вірить у необхідність цього руху — місце існує. @papapower_skateboarding і ті, кому не байдуже, чинять спротив зникненню. І в цьому спротиві — проста, але вперта фраза: ми є.
Згадка.київ.2023
Музика: William Basinski
16mm film stock test became a portrait of a place.
Atrium Skatepark changed its outlines, lost its walls, relocated — like a person searching for a place under the sky and never quite finding it for good. Yet each year it returned — not as a building, but as an intention to be together. As long as there is someone who opens the doors, who keeps the lights on, who believes in the necessity of this movement — the place exists. @papapower_skateboarding and those who care enact a quiet resistance to disappearance. And in that resistance there is a simple yet persistent phrase: we are here.
Remembrance. Kyiv. 2023
Music: William Basinski. Special thanks to @okondrat and @kyrylo_piddubnyi
#canonscoopic #kodakshootfilm
ДРУЖНІЙ ЗБІР ДЛЯ ДОБРОВОЛЬЧОГО ЕКІПАЖУ АЕРОРОЗВІДКИ
Збираємо кошти на доукомплектування для добровольців:
• 3 комплекти засобів індивідуального бронезахисту (шоломи, бронеплити, м’який балістичний захист)
• 3 комплекти сезонного спецодягу для наших розвідників
• Необхідне спорядження: засоби маскування, гідратори, захист вух та інше для виконання бойових завдань на різних напрямках
Аеророзвідка – це очі наших захисників на передовій! Ваша підтримка допомагає тим, хто бачить ворога першим 🇺🇦
Лінк на збір в біо
Десять років тому українські війська змушені були залишили Дебальцеве. Важливий залізничний вузол між Донецьком і Луганськом.
7 лютого 2015 рік. Понівечений асфальт, спалені машини вздовж дороги — єдиний шлях від Бахмута до міста-привида. Людей не видно.
Вони ховалися в підвалах. По десять, двадцять, тридцять осіб. У шкільних підвалах — ще більше. Ліжка? Складені докупи стільці. Виходити на вулицю за потреби: отримати гуманітарку, приготувати під підʼїздом на вогнищі їжу .Обстріли несподівані, хаотичні.
Вони не знали, чому це з ними сталося. За що їхні діти мусять спати в холоді. Чому їхні батьки ховаються, як колись ховалися в іншу війну. Вони чекали. Вірили, що все минеться.
Хтось збирав речі. Хтось думав, що має ще день-два. Багато хто лишився.
За два дні волонтерів перестали пускати. За дев’ять днів війська почали відступати. Бої. Загроза оточення. Пекло, що влаштував ворог під час відходу.
Зв’язок із тими, хто чекав на евакуацію, зник.
Хвилина мовчання — це не просто 60 секунд вшанування захисників та захисниць.
Також це щоденне нагадування про всіх полеглих, й цивільних також, внаслідок російської агресії, про війну, що продовжує вбивати.
Це про осмислення історії, фіксації у памʼяті цих подій.
Це про спільну домовленість, про культуру, про нашу ідентичність.
Ми можемо довго говорити про це в соцмережах, але єдності нам це не додасть.
