Більше всього в роботі я ціную довіру. Мене дуже веселять брифи від замовників на рекламу чи якусь інтеграцію, де просять бути органічним, нативним, безлактозним, АЛЕ! ПРОДУКТ ТРЕБА ПОКАЗАТИ ЛОГОТИПОМ В КАМЕРУ І ПЕРЕРАХУВАТИ 15 ТЕХНІЧНИХ ПЕРЕВАГ НАШОГО СИРУ!
Ти пояснюєш, як це зробити краще: у мене розумна аудиторія, якщо це реклама, хай буде рекламою, але прикольною. Забудьте це слово нативний, скільки можна, не намагайтеся дурити людей. Але ні, не можна. Бо це не просто пачка сиру, це — тон оф войс, це два маркетинг-директори, це бренд-менеджер, це СЕО, це 12 поверхів бізнес-центру, які погоджували цей слоган: “Любиш сир? Ти наш кумир!”
Завжди підлаштовуватися треба тобі, виконавцю. А який в цьому сенс? Треба довіряти людям, до яких ви звертаєтесь. Я пам’ятаю, як працював в рекламному агентстві ще студентом, і клієнт попросив наших дизайнерів зробити “чорний колір трішки чорнішим”. Дизайнерка сказала: “Так це і є еталон чорного кольору, це офіційно. У цього кольору є номер, можете глянути. Чорна діра світліша, ніж цей колір”. Але довелося переробляти. А можна було просто довіряти дизайнеру, бо ти ж не дизайнер, саме тому не сам це зробив.
Треба міняти філософію. Командократія (Teamocracy) якраз про це. Це підхід до роботи, де довіра міцніша за безглуздий контроль, а адекватне обговорення важливіше за директиви, спущені тими самими «12 поверхами». Команда дає крутий результат тільки тоді, коли ви перестаєте мікроменеджити кожен відтінок чорного і просто даєте людям нормально робити свою справу. Коротше, якщо ви теж втомилися від правок заради правок — почитайте Маніфест Командократії та слідкуйте за оновленнями на сторінці
@teamocracy_org
Ну, і пишіть в коментах, які найтупіші правки прилітали вам. Зробимо перепис корпоративного абсурду.