алікантік🐦

покажу вам другу серію нашого з @aanssheee фотосету) описів не даватиму, однак не читатимете))

вона була просто прекрасна) 📷 @aanssheee

апд: подужали баночку, всім дякую хочу допомогти зібрати гроші на машину людині, яку люблю, ціную та поважаю🫶 тож можете бути певні, що всі кошти будут спрямовані за призначенням, хоч нині й не можу сказати, який саме то підрозділ. буду дуже вдячна за репости, донати, боже благословення. оконтовку про машину вигадала не я, клянусь. але смішно)) я з гантелями по 3кг якщо і машина, то ланос. з повагою до вітчизняного виробника. давайте зробимо це разом, так би мовити!

«Вакарчук тиняється за лаштунками, вся ця двіжуха, пацани прийшли. Ми, звісно, були абсолютно не готові. Все, що змогли — зібрати гітари. І ми згадали, як на “Лізі Сміху” був оцей режим водоспаду і тактика “Горобчика”: “тут світло, так, у вас ще нічого не готово? А давайте тут розклеїмо, тут гітари покажемо”. І от саме це треба було цінувати в “Горобчику” і розуміти: все одно все буде добре. Просто треба було більше довіряти одне одному і по-іншому доносити свої думки», — говорить Олександр Сердюк @koulmen_s.s.s , співзасновник Інародного театру абсурду «Горобчик». Більше — слухайте у подкасті на @radio.nakypilo за посиланням у сториз👆🏻

мене звати алічка піхтеревочка і у мене цікаве життя (було у березні)

«ти усвідомлюєш, що ми, скоріш за все, ніколи не зможемо заробити на власну хату?» — якось спитала мене подруга. ми були студентками, чи, може, ще школярками, але вже втратили домівки дитинства. і я бачила, як щиро її це бентежить. а мене чомусь це не обходило. завжди видавалась симпатичною ідея життя в режимі Сковороди: враження важили більше, ніж умови, за яких вони здобуваються. але, маючи оселю, ти краще розумієш себе. за роки до (та й після) вторгнення я змінила безліч зйомних хат, жила в гуртожитку, і кожен простір був по-своєму дорогим для мене. як Мітасов, завжди маю гостру потребу самовиражатися через стіни)) пам’ятаю, як зайшла в дім мами після того, як вони з малим поїхали. у коридорі застигло 24 лютого: вогко, холодно, розкладушка в коридорі, і порожнеча великим перекотиполем циркулює кімнатами спільно з протягами, які оселилися тут після прильотів, разом із тріщинами у вікнах. я думала, що ніколи не зможу зробити цей простір привітним до себе. але вже через кілька місяців до мене приїхала подруга в гості і з порогу заявила: «як я люблю твій вумен вайб!» що б це не означало, мене воно потішило. дім загартував мене: тепер я грьобарь, пєкарь і аптєкарь, але поруч із ним не страшно. якось повернулася з поїздки і просто гладила стіночку, дякувала. мені здається, дому було приємно. на новий рік подарувала йому штори! потім водила всіх на екскурсію — хто не захоплювався, більше в гості не приходив. люблю його садок улітку, люблю, що є місце, аби не відмовляти, коли друзям треба. люблю тіні на світанку, люблю танцювати для кота, поки збираюсь на роботу, люблю, коли вишня квітне, абрикоса родить, книжечки свої, афіші і навіть гантелі. коли вся кухня в борошні, бо роблю шедеври. люблю вино за вечерею і сніданки з найближчими. та й коли асенізатори приїжджають і питають, чи не стрьомно мені жити в цьому районі, — я теж трохи люблю)) люблю, що із ним завжди в тонусі, так би мовити. десь чула думку, що дім має властивість «розвертатися» до людини, як жива істота. мені здається, ми змогли порозумітися із цим вередуном. @yelyzallev приходила годувати кота (і вмикати йому забійний рокешнік), поки я була у від'їзді, й наробила такого симпатичного)

коли я вперше побачила вирву після кабу, я її дуже запам'ятала. вона була така бездонна, здавалось. а я на її тлі така дрібна. відтоді інколи проводжу ревізію: наскільки глибока вирва всередині мене. чи співвідноситься вона із побаченим тоді вперше. але це безглуздо, бо ж вирва така бездонна. ну а я така дрібна. але останнім часом перестала собі брехати і чесно зізнаюсь відображенню в дзеркалі щоранку, що мені пизда. немає в мене сил це маскувати більше. хоча б перед собою. купила квиток на цей концерт 24 лютого. я знала, що на сцені стоятиме людина, якій теж пизда. і що це буде дуже чесна розмова. і я за неї вдячна. попри цю безмежно глибоку вирву всередині багатьох з нас, в якій, можливо, ніколи нічого більше не проросте, яка не загоїться, не пройде, ми триваємо. ховаємо друзів, душимо гадюку спогадів. упиваємося ними, бо нічого більше не лишається, окрім них. п'ємо таблетки, просто п'ємо. змушуємо своє велике, багатостраждальне, напхане болем серце, знову любити когось. щось. якось. таке наше покоління. і для виживання, і для любові, всупереч тексту автора. а інколи навіть для повноцінного прям життя. воно стається з нами теж. як спалах від ракети. жаско і млосно від думок, що другого життя в нас не буде. але вже яке є. треба спробувати полюбити і його. дякую, Ницик. я за тебе.

апд: закрито збір загалом бачимо на картинці трьох котиків. чудова цифра, щоб зібрати вісім тисяч гривень. не шукайте логіку, я просто так рішила. під Покровськ "Спартану" треба транспорт для забезпечення  оперативної доставки вантажів, евакуації та ротації, для забезпечення логістики в підрозділі. машину Honda CRV 2007 року вже знайшли, вона вже чекає, тому требує чекає ваших грошів. тож уклінно прошу закинути, кожна гривня піде куда треба, клятвєнно клянус. і буду вдячна за коментарі та поширення. загальний збір проводить надійний человечек @flaumig_igel

перший тиждень весни і, відповідно, краси. живу зі скучним ліцом. зате весело як казала моя прабаба: перезимували

Кілька років тому в ефірі радіо «Накипіло» з’явилася програма «Вона війна» — розмова з жінками про їхній досвід війни. Авторка та ведуча програми Аліка Піхтерева згадує, як виникла ідея говорити з мисткинями, які вдягнули піксель, із волонтерками, які працювали в штабах, із військовими, освітянками та медикинями. Повний текст за посиланням у шапці профілю @divoche.media

тільки те має над нами силу, що ми самі своєю силою напоюємо саме цей забужківський вислів допомагає мені тримати рівновагу. може ще комусь допоможе ще в неї є класна цитата про чоловіка та національну ідею, але про це якось потім) а сфоткала @dolininasofiiaa

апд: закрито збір я б залюбки збирала гроші на Луганщину, але як нещодавно різанула мене подруга-військова: "напрямку вже немає". чи якось так, може некоректне формулювання, то даруйте. але факт, що збори для Донбасу особливо мені цінні. вже не вперше відкриваю допоміжну банку на збір @bf_artdacha тре мавіки і батареї. треба гроші. посилання в банці. буду вдячна кожному й кожній. бережіть військо, яке боронить нас на Донеччині, щоб потім не довелося берегти лише спогади про цей край.